Оригінал:
Густа трава дощу росте із хмар,
Клепають коси грозові заграви.
А вже за мить всього того нема, –
Кує зозуля.
Розкошує травень.
Лічити невтямки йому до ста,
Бо не літа попереду, а літо!
І манить вже черешня молода,
І сонцем
перша ягода налита.
Пірнають бджоли в гречку навмання,
І воском наливається зернина.
Клює в шкарлупу неба пташеня,
З яким довічна в нього
пуповина.
Але про те не відає весна,
Що дощик днів її останіх випав.
Ще тільки мить – і стане тінню в липах.
То буде ще...
А поки що – вона!
© М. Жайворон, Українська поезія
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Густой поток дождя из туч растёт,
Зарницы клёпкой кос вдали камлают.
За миг до этого покою был почёт, –
Кукушка счёт ведёт,
В угоду маю.
Но невдомёк ему считать до ста:
Ведь не года всех ожидают – лето!
Черешня манит статью, молода,
И светит
Первой ягоды отметка.
Ныряют пчёлы в гречку, наконец,
И поспевают зёрна наливные.
А в скорлупу небесную птенец
Клюёт, что связан с небом
Пуповиной.
Да вот о том не ведает весна,
Что дождик дней её последних выпал.
Всего лишь миг – и станет тенью в липах.
Но это будет…
А пока – она!
Аватар Автора оригинала