На небе воинственных ангелов знак
Восходит, в кисее, турецкой луною,
Как-будто граница холодного сна,
Меж явью и выдумкой, стёрта волною
Предчувствия неотвратимой беды,
С восточных границ принесённой ветрами,
Со вкусом полыни или лебеды,
Где чувства размыты: до края, до грани.
Не в силах глаза отвести от небес,
Рисующих хаос грядущего завтра,
Я вижу на западе реющий крест,
Над югом с востоком – краплёные карты.
А север, давно, безневинную кровь,
Лакает с лоханки зубастою пастью,
Играя свою не скрипичную роль,
А дробь барабанью над плахою власти.
Как много на небе написано нам
Посланий, которых никто не читает,
Забыв алфавит неспокойного сна,
Которым написана книга святая.
Но небо открыто для ищущих глаз,
Увидеть не только кровавую паству,
Но имя того, кто, задолго до нас,
Любовью своею помазан на царство.
05.12.2018г.
(авторський переклад)
Янголів войовничих знак на небесах
турецькою шаблею сплив у серпанку
межею буття, де примарна роса
брехні поміж правди блищить в філіжанках,
тим передчуттям неодмінних халеп,
зі східних кордонів, надутих вітрами
смаків лободи з полином – з тим «але»,
що всі почуття стерті: вщент, до нестями.
Несила відвести очей від небес,
Що хаос малює прийдешнього завтра –
Я бачу на заході праведний хрест,
Над півднем зі сходом: покраплені карти.
А північ, здавен, п’є безвинную кров
З балії, в запої, зубастою пащею,
Виконуючи не скрипкову вже роль,
А дріб барабанну душею пропащою.
Надіслано небом нам безліч письмен,
До котрих, в турботах, нам діла немає,
Забувши значки алфавіту давен,
Де силою сповнена книга святая,
що очі відкрила, засліплені злом,
Не лишень, щоб бачити паству криваву,
А й ім’я того, у кого над чолом,
Веселкою грають, Любові заграви.
19.12.2018р.