Розчиняюсь у власних думках,
Роз'їдає душу мою кислота.
І все болить, і мучать рани,
І місця живого на ній немає
Розчиняюсь у всьому навколо:
В небі, у хмарах і в зорях
Розчиняюсь у променях сонця,
У квітах, деревах, листочках
Я розклалася різко й миттєво
На мільйони дрібних частинок
Вони в повітрі розчинились,
А сліди мої десь загубились
Я невидима, зате живу й існую
І в світі ще раз розчинюся.
Хто не бачить - візьме мікроскоп,
Окуляри замінить любов
©Тамара Цегельнюк
29.04.2019