Пригоди Марічки
<Людмила Плєвако>
/Вірш про мою донечку. Написала його ще у жовтні – листопаді 2010 року, і от сьогодні випадково знайшла, перебираючи папери :-) /.
Я маленька дівчинка.
Звуть мене Марічка.
Про свої пригоди я
Розкажу вам трішки.
Нещодавно їздила
Я погостювати
До бабусі й дідуся.
У селі в них хата.
Вранці я прокинулась,
Ліжко застелила,
Чистою водицею
Личенько умила.
Рушничечком вишитим
Витерлась старанно
І надвір помчалася
Зустрічать світанок.
Літній ранок чарівний:
Теплий, свіжий, тихий…
Лиш щебечуть пташечки
Серденьку на втіху.
Та порушив тишу вмить
Півник наш строкатий.
Закричав: «Кукуріку!» –
Всім пора вставати.
Та ніхто вже і не спить:
Всі по господарству
Метушаться, порають
І тварин, і птаство.
До бабусі й дідуся
Я побігла з ганку,
Побажала від душі
Доброго їм ранку.
«Чим в пригоді стати вам?» –
В них я запитала.
Виявилось, що кролів
Ще не годували.
Кролики пухнастенькі,
Мовчазні й слухняні,
Їжте ніжні лопухи
І полин духмяний!
Поділила я кролям
Порівну травичку,
В мисочки їм налила
Чистої водички.
Потім з дідусем вели
На зелену пашу
Норовливу кізоньку –
Королівну нашу.
Вже бабуся на той час
Кізоньку здоїла
І парненьким молочком
Кішку напоїла.
На сніданок до млинців
Молоко доречне.
З медом чи вареннячком
Смачно, безперечно!
Повернулись ми із лук –
Вже млинці готові,
І бабуся кличе нас:
«Швиденько до столу!»
Ситі гуси і качки,
Кури вже поїли.
От тепер могли і ми
Снідати спокійно.
Не забули і собак
Ми погодувати.
Вони, вірні, і вночі,
І удень на варті.
А млинці такі смачні,
Просто тануть в роті –
Із козиним молочком
І медком добротним.