Надивившись на тримірні пропоновані мотиви
неприборканих, сумнівних і сумних пересторог,
обережно підійдешь до поняття альтернативи,
ти своє не бачишь серце, серце бачить тільки Бог.
Переймаючись стражданням тих, хто поряд, тих, хто далі,
закликаючи до дії, до якої - все одно,
обираючи надію, ти щосили жмешь педалі,
ти своє не знаєшь серце, знає Бог, яке воно.
В божевільному кружанні знань, ідей та ідеалів,
заблукавши, не встоявши, і порушивши звязок,
розумієшь, тільки віри - мало, тільки знань - замало,
ти своє не чуєшь серце,хай його почує Бог.
У полоні забобонів й інших різних перепонів,
у полоні недоторканності особистих знань,
вже не маючи ні внутрішніх, ні зовнішніх кордонів,
ти кричав "Я знаю Бога!", лиш одну пізнавши грань.
Безкінечність... Що це, Боже? Кожен пояснить, як може,
хто і зовсім не пояснить, бо не знає чи начхав...
Астрономія і фізика тобі не допоможе,
я б сказала: "Безкінечність - це як тии мене кохав."
Найінтимніше питання - про взаємини із Богом,
На нього відповідаєшь лиш на вістрі самоти,
починаючи дорогу від батьківського орогу,
твоє серце чує Бога, тож почуй його і ти.
( Бог в даному вірші - зовсім не теологічна фігура, це скоріше поняття, необхідне для ВІРИ)