Деревья стонут от холодных снов,
Густая кровь молчит в застывших жилах.
О, белый свет, так оплошал ты, что нет слов
Сегодня вьюга так тоскливо выла
Колокола звенели в серых небесах,
Ветра созвали в поднебесья храмы,
Подвешено там солнце на тросах,
Вселенскими сегодня мастерами.
Как миражи - барханы на снегу,
Границы нет меж небом и полями...
А у меня — лишь мысли все в мозгу
Напоены печалью и слезами
Дрова закончились и дымоход остыл
Безлюдье угнетает безотчетно.
И только ветер—сорванец изо всех сил-
Бьет в окна громко, бешено, охотно
I тiльки вiтер...
Дерева стогнуть від холодних снів,
Загусла кров мовчить у жовтих жилах…
О, білий світе, що ж ти так змарнів?
Сьогодні хуга плачем відтужила.
Дзвеніли дзвони в сірих небесах,
Вітри скликали в піднебесні храми,
А зараз висить сонце на тросах,
Підтягнуте вселенськими майстрами.
Як міражі – бархани снігові,
Межі нема між небом і полями…
А в мене – думи й думи в голові,
Напоєні печалями й жалями.
Скінчились дрова, захолов димар,
Гнітить безлюддя, і немає сили…
І тільки вітер – шибеник-дзвонар –
Б’є у шибки охоче й знавісніло