Нащо руки, коли без дотиків?
Нащо зір, коли темінь розлук?
Час – по річці з хвилинок-плотиків,
Вберігає від вічних мук.
Затамовую подих. З довірою
Я очікую новий наш день.
У житті ми живемо лиш вірою.
Марафон позабутих пісень…
А життя, для нас карою вічною
За всі помилки, що допустив.
І реальність вже стала магічною,
Ми себе вибираєм із див.
Я наближуюсь, хоч свідомістю, –
Перехрестя думок і мрій.
Ми запутались в послідовностях,
На просторах космічних хвиль.
Як же був ти прекрасно складений!
Як і зовні... та так і в собі.
Не дали з почуттями всю раду ми,
Не дали. Не дали, далебі.
М’якість губ твоїх, чистість подиху
І серця, що звучали в такт.
Краще б я була не приходила!
Що ж ти діяв тоді, як «мудак»?
Наші крила нас несли над вітрами.
У осяянні ясних небес.
Були сльози мої такі витратні…
Непомірний для мене хрест.
Твої родимки – всі сузір’ями,
Галактичність – природа, кров.
Йшли по лезу ножа подвірями
Ми по-підруку. "Сука-любов!"
Ми нічого не знали й не слухали
І грів плечі нічний оксамит.
Світлячки ніжно світло в нас дмухали
І тримав нас кохання магніт.
Розчинились в усій космічності,
Мої губи шукали твої.
Не спинялись ми у... динамічності,
І виходили за... краї.
І у пошуках всіх безмежностей.
Раптом холод могильний пройняв.
Ми складалися із протилежностей, –
Скільки Бог нас обох наставляв!..
Більш не стану для тебе втіхою.
Напою лиш водою прісною.
Бо, без тебе я навіть не дихаю
І вважаю себе недійсною.
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019
11.06.2019
18:39
м. Львів
Всі права застережені. Будь-яке використання потребує письмової згоди автора.
Сакрарезація: Т.Т.