В центрі села стояла школа, а напроти був сільський парк.
Дерева в ньому були різні як за видом, так і за віком, і розмірами.
Поміж дерев розстелилася ковдра смарагдової шовковистої трави. В кінці квітня та на початку травня серед трави з’являлося дуже багато квітів кульбабок. Здавалося, що саме сонце спустилося сюди з неба і розсипалося на маленькі сонечка. Вони були такі яскраві та красиві, що не відірвати очей.
У кожного є свої мрії, свої бажання. Хтось хоче, щоб йому подарували велосипед, хтось бажає поїхати відпочивати на море,
хтось мріє, щоб було багато друзів. Свої бажання мають не тільки люди, а ще й тварини, рослини, тобто усі, і навіть кульбабки.
У парку на краю біля дороги, за якою була розташована школа, росла маленька кульбабка. Вона в тому році з’явилась з насіння, то му ще не разу не цвіла. Це її засмучувало, але тітка-кульбаба, що росла неподалік, все її підбадьорювала: « Та не хвилюйся так, ще прийде твій час, от побачиш!»
Але ще той час не настав. Кульбабка дивилась на дітей, що йшли до школи і радісно гомоніли, які на перервах бігали , гралися і заздрила їм. Більш за всіх їй подобалась одна маленька дівчинка, яку звали Оленка.
В мріях кульбабка уявляла себе теж дівчинкою, та ще й подружкою тієї маленької дівчинки. Вона дуже бажала бути людиною, але розуміла, що це, мабуть, неможливо. Тому дуже часто голосно зітхала. Тітка-кульбаба стала питати, чому вона сумує і кульбабка поділилася своїми мріями і бажаннями. Тітка трохи помовчала, а потім сказала: «Кожному – своє! Ким би тобі не довелося бути у цьому житті – все прекрасно, у кожного є чим пишатися. Бажання потрібно вибирати такі, які можуть здійснитися, щоб потім дуже не засмучуватися.»
Усе навкруги вкрилось золотистими квіточками кульбабок. Нарешті і на нашій кульбабці з’явилась вперше квіточка. Вона стала неймовірно красивою. Якось до парку прийшла саме та маленька дівчинка Оленка, що подобалась кульбабці, зі своїми подругами. Вони ходили поміж дерев і милувалися квітками. Наша кульбабка росла трохи окремо, біля дороги. Коли дівчатка вже йшли назад до школи, то Оленка зупинилася біля кульбабки і погукала своїх подруг: «Йдіть швидше сюди, гляньте, яка ж красуня оця молоденька кульбабка. Вона наче найпишніша і найкрасивіша серед усіх. От би я хотіла бути такою квіточкою, щоб усі на мене звертали увагу і хвалили мене». Почувши це, кульбабка зрозуміла, що їй заздрять люди і тому те, що вона - квітка, стала сприймати за велике щастя. Вона тепер зрозуміла сенс слів тітки: «Кожному – своє!»