Він вперше покохав печальні очі
і дивувався сам собі: чому?
Він не любив сумних очей дівочих –
всіх тих, що кличуть у журбі пітьму.
Він сліз жіночих не хотів ніколи
ні бачити, ні навіть чути їх.
Він жив у світі радісних глаголів.
Він жив у світі, де панує сміх.
Він покохав печальні очі-мрії,
як до того й веселих не кохав...
Він зрозумів, як затремтіли вії,
що саме цю любов-печаль шукав...
Він од печалей відрізнив – печалі...
Від суму – сум... І від журби – журбу...
Усміхнений, закохувався далі
в сумних очей щасливу ворожбу...