Пісня про Буревісника
В сивих далях рівнин моря вітер хмарам потурає.
Проміж хмарами і морем гордо лине Буревісник, чорній блискавці подібний.
То крилом торкнеться хвилі, то стрілою злетить в хмари, він кричить, і – хмари чують радість в смілім крику птиці.
В крику цім – бажання бурі!
Силу гніву, пломінь жару, віру в повну перемогу чують хмари в цьому крику.
Чайки стогнуть – чують бурю – стогнуть в паніці над морем і на дно його готові жах сховати свій від бурі.
І гагари також стогнуть, - їм, гагарам, невідома насолода битв житейських: грім ударів їх лякає.
Дурень-пінгвін таїть лячно тіло жирне своє в скелях…
Тільки гордий Буревісник лине сміливо і вільно над від піни сивим морем!
Все хмурніють й нижче хмари опускаються над морем, і співають, й рвуться хвилі в височінь назустріч грому. Грім гуркоче. В піні гніву стогнуть хвилі, з вітром в спорі.
Ось за жарт охопить вітер зграї хвиль в обійми дужі і жбурляє їх з розмаху в дикій люті прямо в скелі, розбиває в пил і бризки їх смарагдове громаддя.
Буревісник з криком лине, він до блискавки подібний, мов стріла проймає хмари, піну хвиль крилом зриває. Ось він носиться, мов демон, – гордий, чорний демон бурі, – і сміється, і ридає… Він над хмарами сміється, він від радості ридає!
В гніві грому, – чуйний демон, – він давно вже втому чує, певен він, - ні, не сховають хмари сонце, - ні, не сховають! Вітер виє… Грім гуркоче…
Синім полум’ям палають зграї хмар над глибом моря. Море ловить блискавиці і в своїй безодні гасить. Ніби вогненні зміюки, в’ються в морі, і зникають…
- Буря! Скоро вдарить буря!
Це відважний Буревісник гордо лине в блискавицях над ревучим гнівом морем; це кричить пророк звитяги;
- Хай ще дужче вдарить буря!