Вони жили за всіма ознаками щасливих людей:
хто прокинувся першим, той першим і цілував уранці.
Їм приємно було наспівувати і згадувати кожний Yesterday,
а на вулиці всі підозрювали їх, що вони – дорослі коханці.
І для таких серйозних підозр було чимало ґрунтовних підстав:
обидвоє вважали доцільним постійно триматись за руки,
і кожний із них так відверто пальці у пальці вплітав,
що тим, хто ніколи цього не мав, сплетені пальці приносили муку.
Вони плакали разом і втішали одне одного під час голлівудських драм.
Вони, аби сміятися досита, зупиняли комедії посередині і сміялись єдино.
А коли потрібно підняти важке, він цілував її у маківку: «Я – сам».
А ще вони сміялись. як Пол Маккартні подібний до містера Біна.
Якось їм здалося, що щастя потрібно приховувати від усіх,
бо багато хто живе без краплини любові, і навіть гірше...
Але потім вони схаменулись і помножили любов і щастя на сміх.
І я чомусь не хочу дописувати до крапки цього вірша