Коли розбирали наречених, стояла зима, лежав сніг,
рухався лише вітер, здуваючи з ніг...
Я була не сама, та здавалося, що нікого нема -
лише я і світ...
величезний, глухонімий...
зовсім не мій...
Я чекала, що увімкнеться зірка вночі
і засяє для мене.
Я б дала їй їм'я твоє, наречЕне...
Але я загубила ключі від того чекання...
до кохання...
і коли розбирали наречених,
вчилася говорити, щоб жити далі,
тебе ліпити із слів необачних двозначних...
до часу азалій...
Когда разбирали суженых,
лежал снег, стояла зима,
ветер сводил с ума, сдувая с ног...
Я была не одна, но казалось, что никого со мной -
только я и мир большой,
глухонемой...
совсем чужой...
Я ждала, - загорится ночью звезда
и будет моей всегда...
Я бы её назвала именем... суженым...
Но я потеряла ключи в этой стуже...
к любви...
и когда разбирали суженых,
училась говорить, чтобы жить дальше,
лепить из слов опрометчивых и двузначных...
тебя
до цветения азалий...
Моя фотография: Суженое...