Олеже, Олеже, не край мені серце,
Бо щастости жменьку розсіє журба,
Зламаю весь лід - розтопить в озерце,
Не гоже мені претворитись в раба... !
То слабкости є безумовна ознака,
Шляхетсва немає тут, не шукай,
Припасти до ока не в змозі бурлака
Паничці ж бо радости й цвіту розмай.
Комусь кусень хліба смачная потрава,
Царівнам нектару й амброзії дай!
Йому чи мо їй то є ладна забава?
За нею іди, то пак в ноги впадай!
Дурної ж бо гордости сповнений, пихи,
Нехаю та кривджу страхи ті одвічні,
Не видко зітхання, то здиміли лихи,
У морок скоріш крізь дахи опівнічні.
Навколо дрімотність та спокою сповна,
Тремтіння від втоми, сполохана тінь,
Єство теє справжнє увидіти б Овна,
Зо марних ілюзій - у світ сновидінь.