Щось не так у нашій домівці...
Може, знов не народ переміг?
Може, люди це просто вівці,
Над якими кружляє батіг?
Вівчарів „хазяї” наймають,
Щоб вівця не змогла втекти.
А крадіжкам немає краю,
Бо злодійство – шлях до мети.
Розцвіла підступна зухвалість:
Підлабузницький чути сміх;
Не дивує мене – печалить
Цей щоденний огидний гріх
Вівчарем чи вівцею бути
Не бажаю! – В моїм краю
Є голодні та ще й роззуті:
Серед них людей впізнаю!