Кохання те – не полум’я вулкана,
Не знищує воно все навкруги.
То вогник лагідний в віконці хати тата,
Що кличе всіх позбавитись жаги.
То капля з неба, що з дощем приходить
Живильною вологою на лук,
То посмішка, що з розуму нас зводить,
То шепіт янгола, літає що навкруг.
То чистий камін, мов сльоза маляти,
В коштовній діадемі королев,
То те знання, Господь що дав дівчаті,
На радість та на захист від химер.
То тепле слово, що сумних бадьорить
Безцінна знахідка пропащим жебракам
То карма, що людей до купи зводить
То пісня, що луна на радість нам.