Зникли легкість, крилатість та спокій.
Кожен ранок невтішні новини.
І все швидше години та роки.
Відчуття – безпорадність, провина
Бо не можеш цей жах зупинити.
Наче з’їхали з глузду земляни.
І не радують літо і квіти,
І душа, наче та порцеляна,
Що вже майже розбита на скельця
Та затоптана просто в пилюку.
І пече болем втомлене серце,
Що на собі пригріло гадюку…