Вчора вирішив сходити на спектакль. На гастролі приїхав відомий колектив з іншого міста. Зателефонував доброму знайомому, який з радістю прийняв пропозицію скласти мені компанію, оскільки мав вільний час. Назву його для зручності – Н.
В фойє театру до наш підійшов мій колега, знаний письменник. Зватиму його Л. з тих же міркувань. Оскільки він не був знайомий з моїм супутником, я представив їх один одному. Зав’язалась розмова, як говорять в таких випадках, «ні про що». За хвилину задзвенів мій телефон і я відійшов, щоб не заважати бесіді.
Скінчивши і наблизившись до своє компанії, до мене став долинати загальний зміст бесіди, який змісив мене зупинитися. Мова йшла про творчість Л. На запитання Н. той з гордістю розповідав, що його доробок склав уже більше трьох десятків книг. В свою чергу Л. поцікавився діяльністю Н. Той відповів, що вже на пенсії і теж останні кілька років пише, хоча його основна професія до літератури, а тим більше до поезії, не має ніякого відношення. На запитання Л., чи він уже друкувався, той відповів ствердно, пояснивши, що наприкінці минулого року вийшла його друга поетична збірка.
Далі Л., привітавши Н. з дебютом, висловив упевненість, що попереду у початківця ще багато книг, а також поцікавився, чи не можна якось познайомитись з їх змістом. Той, дещо зніяковівши, витяг з досить об’ємної барсетки дві свої книги і спокійно простягнув їх Л.
Реакцію маститого письменника словами передати не берусь. Тут потрібно було бачити вираз його очей, котрі в перші миті ледь не вилізли із орбіт. На завершення хочу додати, що загальний об’єм двох поетичних збірок Н. сягав близько восьмисот сторінок, що було навіть більше загального об’єму трьох десятків книг Л.
Чому мені захотілось про це написати? Мабуть тому, що кількість виданих книг далеко не завжди говорить про загальний об’єм творчості, як і сам об’єм – про її якість.
05.07.2019