Дитинство

Лысенко Евгений Дмитриевич
Частенько згадую дитинство,
яскраве, світле та прекрасне.
Біжу босоніж по стежині,
аж свіркають заду п'яти.
Так солодко в повітрі пахне,
пряним ароматом м'яти.
Дивлюсь у небо синє-синє,
де-ін-де хмарка наче звір.
І квіти в саду запашнії,
до себе манять бджіл.
Під липою стою малим,
І подих ніби відбирає.
Червоним сяйвом неземним,
сонечко уже сідає.
Природа, чистая краса,
зливаюсь із нею в одне ціле.
Таке глибоке відчуття,
з небес дає мені надію.