Не Жанна д`Арк. Не чую голоси,
й таких в собі не відчуваю сил,
аби когось повести за собою.
Нема в мені й безмежної любові
до всіх, нема і віри ні на чверть
аби піти на вогнище, на смерть.
Що там на смерть… Хоч словом ризикнути.
Невпевнена істота, у журбі
щоразу замикаюся в собі,
коли хтось прагне в душу зазирнути.
Як воду в ступі, я товчу слова,
і час мені відпущений сплива,
поки я вчуся говорити вголос.
А голос мій дозрів, як хлібний колос.
І ждуть мене попереду жнива.
Така в душі триває боротьба…
Я прагну, мов за спиною горба,
своєї несміливості позбутись.
Кажу й кажу собі я: «Говори!
Не бійся вогнищ, полум`ям гори,
стань смолоскипом, хтось ним має бути!»