Пролилася сльоза,журбою рік...
То не я плачу,дощ капотить.
А пам'ятаєш,як у торік...
Та ні не варто,нехай летить.
То не в очах смуток,не біль душі.
Трава зелена блистить в росі.
Не тиша дика де я одна,
Де у самотність все вирина.
Не блискавичний гортанний крик,
Стримують зв'язки в моїй душі.
І не поступливісь,до якої звик...
Яку омріяв сам полишить.
Не дощ тривоги,в чім біль мина.
Не сльози блиску.Минує час.
Що серед людців я є одна.
І поряд майже,немає нас.
(Понкратова.О.В.)