Вязниця життя

Життя іде без до побачень.
Відходить ніби в забуття.
І кожний жде нових побачень.
ЗаКон. Немає вороття.

І розчиняється весь подих,
Як Сонцем спалена роса…
І кожний з нас колись відходить…
У край, де тільки є краса.

Не повернутись, не спинитись.
І не забрати нам слова.
Не треба в розпачі нітитись.
Всім править час. Він тут глава.

Не зупинити вічний потяг
Який все мчить без вороття.
І не закрити серця протяг –
Час поглинає й каяття.

Не перепишеш і не зміниш
Ніколи власних помилок.
Тягар життя лиш тільки скинеш,
Й тоді збагнеш на що волок.

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019

Всі права застережені. Будь-яке використання потребує  письмової згоди автора.

15:07.2019

15:22


Рецензии