Мій краю лелечий, Охтирщино мила,
ніколи твоя не зів'яне краса!
Дивлюсь я на Ворсклу твою тихоплинну,
на місто Охтирку, зелену, мов сад,
на бір твій сосновий, де сосни високі,
як стріли рівненькі, у небо звелись,
і радості сльози зволожують щоки, -
я ж тут народилась, жила тут колись!
Тут рідне село моє, рідні простори,
до щему сердечного рідна земля,
що свідком була мого щастя і горя;
тут вітер зі мною колись розмовляв, -
він знав мої мрії, висушував сльози,
в гаряче лице прохолоду вливав…
Багато всього на життєвій дорозі, -
давно вже сивіє моя голова.
Далеко тепер я від рідної хати,
та й, хати моєї немає давно…
Навчилася іншу я землю кохати, -
я п'ю її воду й солодке вино.
Та згадка про рідне – ще серце лоскоче,
і знову я їду в Охтирку свою,
і пахощі п'ю її літньої ночі,
її прохолоду ранкову я п'ю…
Червень 2017.