Легенда про цикорій
(російська)
Радісно на серці - ниву житню
Лагідно милує вітерець...
Наче хвилі моря, в днину літню,
Проганяє із кінця в кінець!
Бути урожаєві багатим
І до жнив готується село...
Та біду ніхто не міг і знати -
Шкідники напали на зело!
Рятувати вийшла вся громада:
І старі збирають і малі...
Та комахам люди не завада,
Наче уродилися з землі!
Дуже зажурилися - що ж буде?
Наче кару Бог за щось послав...
Йшов святий Петро там. Бачить - люди
Щось такі згорьовані. І став.
Роззирнувся і бере лозину,
Заходився хльоскать колоски...
Шкідникам приніс лиху годину -
Вже їм непереливки таки!
І уся комахова навала,
(Ніби чорна річечка текла...)
З переляку ниву покидала,
В світ за очі швидко утекла!
Сльози щастя, вигуки в народі,
Диво ж бо, не бачене ніде...
Та Петро махнув рукою: - Годі... -
Далі, задоволений, йде.
А лозина, кинута край ниви,
Раптом зеленіє й прироста…
І, блакитним квітом пре-красивим,
Квітка спалахнула непроста!
І з отого часу ця рослина
Все іще квітує край доріг...
І на неї кожная людина
Скаже: - Це росте Петрів батіг!
6.07.2013г.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда о цикории
(русская)
Радостно на сердце - ниву ржаную
Ласково милует ветерок...
Будто волны моря, в день летний,
Прогоняет из конца в конец!
Быть урожаю богатым
И к жатве готовится деревня...
Да беду никто не мог и знать -
Вредители напали на зелень!
Спасать вышла вся община:
И старики собирают и мальцы...
Но насекомым люди не помеха,
Будто уродились из земли!
Очень опечалились - что ж будет?
Будто кару Бог за что-то послал…
Шёл святой Пётр там. Видит - люди
Что-то такие охваченные горем. И остановился
Осмотрелся и берёт лозину,
Принялся хлестать колоски...
Вредителям принёс лихую годину -
Уже им не до шуток!
И всё скопище насекомых,
(Будто чёрная реченька текла...)
В перепуге ниву покидало,
Куда глаза глядят, быстро удрало!
Слёзы счастья, выкрики в народе,
Чудо ведь, не виданное нигде...
Но Пётр махнул рукой: - Хватит... -
Дальше, довольный, идёт.
А лозина, брошенная у края нивы,
Вдруг зеленеет и прирастает...
И, голубым цветом прекрасивым,
Цветок вспыхнул непростой!
И с того времени это растение
Всё ещё цветёт у дорог...
И на него каждый человек
Скажет: - Это растёт Петров батог! -