Чагарники у мене на городі,
Та на душі, немов бур"ян росте...
-Нема хазяйки,- кажуть у народі,
Тому обийстя, наче неживе.
Я кожну ніч в думках город сапаю,
И травку після дощика полю,
Та сил нема, судоми з ніг збивають,
От расказала вам біду свою.
Та пересилила я всеж ці пекельні болі,
В город свій вийшла, перчик прополю.
Та серцце крається від смутку и від долі,
За що так, Боже, яж тебе люблю!