мигдалем цвів абрикос щосили
й крізь той цвіт в розчинненім вікні
було видно, як вона курила
й посміхалась комусь в глибині
вранішньої сонної квартири
в другім поверсі
й таке міське
все було в простенькім цім сюжеті
в жилочках тютюнового диму
ніби й не було на тій планеті
геть ніколи й ніякого Криму
***
й отам в далечині де схованого світла
за либіринтом плям шикується пітьма
стирчать останні шість з забутих літер
ледь видимих ще: "...оду" і - "...ема..."