Спалили нелюди пшеницю,
Але ж пшениця – хліб святий.
А далі наплюють в криницю,
Тоді й води з неї не пий.
Ще вчора золотом світилась
Пшенична нива у степу,
А серед ночі обвуглилась,
Й така впала на землю цю святу.
Згорів на вуголь кожен колос,
Вуглинками ж бо він зробивсь.
Невже штовхав їх лихий голос?
На кого нелюд обізливсь?
Чим завинила ця пшениця?
Чим завинив святий цей хліб?
Бо був би хліб і паляниця,
І не один чудовий сніп.
Що думав нелюд,ніж палити?
Про що були його думки?
Гріхи не легко відмолити.
За це не в рай будуть стежки.
Свята пшениця вуглем стала.
Воює в людях сатана.
Нікому ж там не заважала –
Вона ж стояла ,як стіна.
Золотий колос був налитий,
Жнива на носі вже от-от…
Та нелюд є несамовитий.
Який закладений був лот?
І не боялися ж бо Бога
Антихристи зловісні ті.
Куди душі буде дорога
За ці зерниночки святі?
Як можна було так чинити?
До того як було дійти?
За що було цей хліб палити?
І як на шлях такий зійти?
Нема у серці у них Бога,
Нема святого і в душі.
Невже не взяла їх тривога,
Що не спечуться калачі?
Господь за це ж бо їх накаже,
Але не знають навіть як.
Цей гріх безслідно не поляже –
«Скуштують» же вуглин цих смак.
20.01.2019 р.