Щось не спокійно на душі
і пристань мою сон лишив.
За що старі голодні ходять,
а в кишенях копійки.
І сняться їм ті роки теплі,
коли ще ближній поміч дасть.
Коли під вечір всі у хаті,
любили пісні так співать.
Так натрудили, наболіло,
що руки ваші аж тремтять.
І господи, дай ще їм сили,
зиму цю перечекать.
Я сяду поруч з вами трохи,
мені ви рідні по душі.
Послухаю життя ті дні.
Як працювали молодими,
самі все собі могли.
Було тяжко, та жили.
Когось забрали по неволі,
та й виріс десь на чужині.
А хтось молодшим на війні,
пішов під кулі назавжди.
Десь сестри наші і брати,
хто знає чи живі вони.
Та відразу стає легше,
і тягар з душі зпада.
Коли ще молодь пам'ятає,
минулі дні того життя.