В підводі одноконній,
Де кінь скрипів кістками,
Віз дід старий бідони,
Пошарпані роками.
Віз просто попід носом
В наряду, що дрімав,
Навмисно наче просячи,
Провірити, що мав.
- Ну, що везеш, на возі,
Ще молоденький мент,
Спитав, зирнувши скоса,
На карний елемент.
У відповідь дід зиркнув,
З докором за наївність,
В бідонах під підстилкою -
Везу біду та бідність.
Гармонь у зморшках грала,
А очі згіркли смутком,
В бідонах калатала,
Дзвінка й весела пустка.
- Ну, що поглянеш ближче,
Яка в бідонах вдача?
Та мент сказав: Облиште,
Щоб я вас тут не бачив.