Колись давно всі голуби були дикими. Серед свійських птахів їх не було. Там можна було побачити тільки курей, качок, індиків та гусей. Вони або не літали, або літали дуже важко і не дуже високо. Люди , коли ходили до лісу,то задивлялись на високий і красивий політ невеликих зграй диких голубів і жалкували, що не мають таких птахів на своїх подвір’ях.
Голуби були різних видів, різні за кольором, розміром, але самими великими серед них вважались припутні. Та їх бачили люди дуже рідко ,бо вони жили осторонь і не наближалися до людських поселень. Серед голубів більша частина були сірими, сизими. Припутні відрізнялись від інших голубів блакитно-сірим кольором, мали груди червонувато-сірі, дві білі плями і зелений металевий полиск на шиї. Коли Припутень злітав,було чути голосні вдари крил. У польоті у нього була помітна поперек біла смуга — шеврон на кожному крилі.
Якось у сусідньому з лісом селі зібрались люди і вирішили запросити диких голубів до себе жити. З цією метою вони рушили до лісу . Тільки-но люди зайшли до лісу , зграйки різних голубів стали підійматися догори і відлітати геть. Багато разів приходилося людям навідуватися до лісу, та голуби не довіряли їм і летіли від них . Люди не витримали і стали взивати до голубів: «Не тікайте , будь ласка , ми вам не бажаємо поганого . Ми знаємо ,що вам не дуже легко знайти собі їжу , а взимку іноді приходиться зовсім відлітати,коли вдарять сильні морози та випаде багато снігу. Отже ми пропонуємо вам житло і їжу , ми будемо за вами доглядати та піклуватися про вас»
Деякі голуби повернулись назад, сіли на гілки та стали слухати уважно, що кажуть їм люди . Поміркували, в цьому є щось. А їм і справді важко. Коли дозріють плоди та насіння , тоді добре. А весь останній час не дуже . Та ще сороки , ворони та хижі птахи крадуть їх яйця з гнізда ,та зазіхають на пташеняток. Тільки кинеш на п’ять хвилин гніздо , а там вже порожньо. Це Припутням простіше, бо вони тут самі великі серед лісових голубів, тож ворони і сороки до них у гнізда залітають рідше. Стали голуби радитись, як краще зробити. Сказали людям, що все обдумають і скажуть про своє рішення.
Старші голуби зібрали Раду, куди запросили представників всіх видів диких голубів. Всі зібралися до купи. Останнім прилетів старий Припутень, бо Припутні і не бажали розмовляти на цю тему, а людей вважали підступними. Все ніяк не виходило домовитись, так до єдиної думки і не прийшли. Припутень був категорично проти, і вважав себе і своїх братів тільки вільними птахами, незалежними від людини. Його підтримав сизий голуб та клинтух, його ще називають голуб-синяк. Трохи повагавшись, до них приєдналась горлиця. Всі останні одностайно підтримали пропозицію людей, які обіцяли і затишне житло, і їжу весь рік, і захист від хижаків.
У визначений термін люди завітали знову до лісу, щоб почути відповідь. Більша частина голубів попрямувала з ними до села. Припутні, клинтухи та сизі навіть не прилітали на зустріч, бо людям не довіряли. Люди зробили все, як і обіцяли. Спочатку голубам було ніяково, але вже за деякий час вони звикли і почувалися дуже добре. Все було гаразд і голуби стали свійськими птахами. Вони розселялися по сусіднім селам і навіть деякі стали жити у містах на дахах, у голуб’ятнях. Іноді вони навідувалися до лісу, щоб розповісти тим, хто залишився про своє життя, і звали всіх з собою. Це відбувалося раз повз раз. Горлиці перші не витримали і подалися до села. Вони поселилися в садах. За ними стали навідуватися в людські поселення сизі голуби та голуби-синяки. Жити на подвір’ях у людей вони так і не наважилися, а от у парках, садках було зручно.
Тільки горді припутні і чути не хотіли нічого про людей і їх допомогу. Вони так і зосталися дикими лісовими голубами і намагалися навіть на очі не потрапляти людям. Вони і досі дуже обережні і ховаються у лісі від людей, а ті тільки буває чують десь в далечині їхній низький голос. Та знайшлися і серед припутнів допитливі птахи, які все ж стали залітати до парків і людських садків. Ні не жити, просто подивитися, а там хтозна…