Оригінал:
Збиралося літо на потяг. Спізнилось.
В дорозі молилось і сукню шукало
Таку, щоби небо саме задивилось.
Спізнилося літо. Саменьке стояло
В високих підборах з валізами. Стало
Перон роздивлятись, знайомих шукати.
Не буде вже потягу нині... Замало
Таких, щоби стали його обнімати.
Для когось здавалось, що горде й спекотне.
Для когось - неначе без вроди самої.
Стояло дівча молоденьке й самотнє.
Так схоже на когось ... Чужіше чужої.
І я так стояла сама на пероні.
Високі підбори й душа пресамотня.
А вітер мені цілував все долоні,
Де була зима стовесняносуботня.
© Вiдочка Вансель
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
На поезд спеша, лето всё ж опоздало.
В дороге молилось, наряд всё искало
Такой, чтоб и небо само удивлялось.
Но вот, опоздав, так оно и стояло
Теперь на платформах с вагонами. Вскоре
Перрон оглядело – похвастаться платьем.
Не быть нынче поезду. Нет и не спорьте –
Таких, что б его заключили в объятья.
Кому-то жарища давно вышла боком,
Кому – красоты мало в виде подачки.
…Стояла в сторонке она одиноко,
Девчушка одна…отрешённей чужачки.
Вот так же стояла и я на перроне.
Сама на платформах – душа в подворотне.
А ветер спешил целовать мне ладони:
Жила в них зима стовесеннесубботней.
Аватар Автора оригинала