Монолог о філософії почуттів.
Все починалось раптово,стрімко, загадково. Нове життя вривалось в мою душу пронизувало її нестриманими відчуттями казкового польоту. Народжувалось таємниче,палке кохання. Я його зустріла ,коли на повну силу цвів бузок, приваблюючи духмяним ароматом особливого шарму. Було багато подарунків,сюрпризів,зізнань і незабутніх побачень. Ми разом
Їздили до Кіпру,Єгипту, насолоджувались аристократичним Парижем
І старовинним, музичним Віднем. Все змішалось в моїй голові і думки зачаровувало безмежне щастя. Я не могла спокійно промовити його ім’я і добре подумати про майбутнє. Довірилась,захопилась і про все на світі забула. Про мій бентежний стан ніхто не здогадувався, навіть мама. Бо я вільна незаміжня, а він одружений і старший від мене на цілу десятку. Ми не могли наговоритись,цікавились Всесвітом,а тому займались йогою по ШРІ Аурабіндо, читали відповідну літературу і полюбили кінний спорт. Він завжди дивився в мої очі, цілував руки і з кожним днем ставав ніби моєю половинкою. Я поважала його сім’ю… Дивним чином ніби дружина важко переносила зраду. Це відбулось осінню. Особливим пурпуром насичувалась шипшина, зарум’янились дуби і клени,важко схилялись кетяги калини…
Сиділа в затишному парку рідного міста і безконечно мріяла в своєму особистому просторі,що є в кожній людині. Серпантином кружляло у вальсі
павутиння,тягнулися караваном хмарки,але бабине літо ще тішило золотаву осінь. Вічну філософію осінніх почуттів природа об’єднує в один букет розкішного буття. І кожному передається настрій характерних фарб і колоритів.
Раптом я побачила його. Дивно,але я сиділа спокійно навіть серце спокійно билось сміливо дивилась як він посміхається,нахиливши голову вбік
до супутниці дружини. Вони розмовляли ,не звертаючи уваги на оточуючий світ, на осінь,на мене в кінці кінців…Він безтурботно зірвав листочок тополі і дав їй у руки, вона посміхнулась і щасливими очима подивилась на мене…
Суперниця була стрункою з пишною зачіскою каштанових кіс. Ти вперше пройшов, не звертаючи на мене уваги. Дивився в її карі очі ,милувався її поведінкою і слухав, слухав,слухав… Ви пройшли я піднеслась попрямувала в протилежність…
Дні,ночі відчувала себе кинутим кошеням,самотність опанувала все єство,душу,тіло. Ридала в подушку і бачила наше намальоване серпанкове кохання. Ти шукав мене,телефонував, але відпустка врятувала від божевілля,суму,пустки… Як жити? Що робити? І я відповіла собі - насолоджуватись диханням землі і тим,що приносить спокій,гармонію і єдине правильне рішення,поступок.
Я вирішила покинути рідне містечко самотужки наодинці пережити біль. Нехай вона перегорить стане згарищем і повітрям… Я йому написала есемеску: «Будь щасливий. А те що ми зустрілись, не може бути помилкою, тому що ми її справили.»
2003