До зустрічі ми довго готувались,
Шукали одне одного, дзвонили,
Коли ж настав той день і ми зібрались,
Як мить одна…години пролетіли.
Ми довго один - одного взнавали,
«Ти не змінився!» потім говорили,
В дворі шкільному згадували канни,
А там троянди сумно гомоніли.
А ще багато в тім дворі змінилось,
Там сосни виросли, а потім їх зрубали,
Нема фонтану й канни часто снились,
Побачення там перші призначали.
І парти в класі вже не так стояли,
Хто з ким сидів згадали не одразу,
Відсутніх з болем й сумом рахували.
Не всі прийшли…Життя така зараза!!!
Згадали Галю, Толика, Миколу,
Сергія, Вітю, Васю і Світлану,
Ганну Степанівну – учителя від Бога,
Юрка – людину світлу й добре знану…
10 -А – клас найрідніший в світі,
Останній дзвоник важко вже згадати.
А через сорок років ось зустрілись.
Ми - вихованці школи – інтернату.
І знову як сім`я, одна родина,
Сміялись, гомоніли, танцювали.
Давно не діти, але в ці години.
Душею в юність незабутню повертали.
Спасибі, рідні, за бентежну юність,
За все що нам вдалося пригадати.
Нехай в родинах ваших щастя буде!
І радість і здоров`я і ДОСТАТОК!!!