А чого ти сатана, сатаною став?
А чого ти сатана та не світлим став?
А чого ти сатана своя доля гірка?
А чого ти сатана та неплідна вітка?
А від кого сатана, відвернув ти серце?
А чого, скажи тепер, ти змія із рильцем,
Та змія, що тварь земна, знає що робити,
А тобі же сатана змій всіх яди пити...
Ні любові ні добра не нажив ледащо,
І стервозний і страшний
Й став гнилим предчасно,
Стався випадок не так просто, ой нещасний,
Полінякою ти в піч, бо печі ти смачний,
Жарить, парить і скубе тебе ніби курку,
І нема путі назад, ні у верх, ні в норку!
Бо мов прес пресує піч, поліно аж в'ється,
Й між гарячих вуглів кат аж у порох треться.
Чим сильніше творив зло, тим побільше жару,
А могутнів чорний кат, тепер маєш вару.
П'є тебе вже мука й біль, крові вже не вип'єш,
Бо не рота і не рук, рило в чомусь липкім.
Бо було би сатані та не мучить жінку,
І летить нечистий дух йому у печінку,
Та було би сатані чоловіка кинуть,
Хай служив би він сім'ї, ти б раніше згинув.
Діток мучив, убивав, біси реготали,
Коли діточки малі у муках страждали.
Ось тепер ти дохлим став, та поліном в пічку,
З'їж і випий всіх отрав, перець тобі в вічка!