Тихо...Сумно...Дихає ліс...
Всмоктує скорбно отруту.
Падає пил на голівки кульбаб,
На ніжно духмяну руту.
Хвіртка відчинена , скрізь бур'яни,
Гойдає вітер колиску.
Глянув Чорнобиль у вічі біді,
Світу приніс чорну звістку.
Ходять стежками в ночі дикуни
Лячно, заружурено виють.
Вдалеч зоріють свічками хати,
На гніздах лелеки біліють.
Дні у сирісті німім, у журбі,
В мареві свято русалки.
Вишиті хрестиком тужні думки,
Вкриті вінками світанки.
Сивий як лунь залишивсь поліщук,
З Прип'яті коропа ловить.
А до багаття кремезних дубів,
Осінь - вдовиця говорить.
Так одиноко, що сили нема
Бачити ту самотину.
Ядерна спека у нас забрала
Рідну поліську перлину.
Дихає берами тяжко земля,
Криком кричить у пустелю.
Люди ви чуєте - смерть зазіха,
Крилами б'ється у стелю
2004(вірш надруковано в збірці "Спогад" та переодиці Хмельниччини)