Не приміряй,ти одягу не свого.
Бо чужа ноша...важкою буває.
Не відрікайся,сонячно-рудого...
Бо сонце гріє й лагідно кохає.
Не натякай на нехороші думи,
Бо варто не сміятись,а радіти.
Та не бажати ліпше комусь суму,
Не нести болю,коли ніде діти.
Триматись варто коли дощ триває.
Вмиває небо-землю,між садами.
Поля вмиває,сіється лісами...
Коли серденько,чомусь смуток крає.
Не втома друзів за столом збирає.
То варто знати,ліпше буде жити.
Коли життя,-відвертістю кохає...
Тоді і ми,ним будем дорожити.
Не просто днем,чи ніччю,майбуть часом.
Майбуть що,що години пам'ятаймо.
Що друзі в скруті й радощах є разом.
Тож кожен новий день з ними вітаймо.
Не варто натягати одіяло,на себе тільки...
Як добробут в хаті,час поділитись коли ми багаті.
Багаті,поділитись щоб настільки...
Щоб дивувались...в гордощах,-пихаті.
Не зрозумівши що і як довкола,
Не крають душу на шматки,що сили.
Щоб дав нам Бог,де докори сумління...
Нам наших сил,в тривозі не косили.
(Понкратова.О.В.)