Людмила Юферова. Вже ангелiв досить!
Степная полынь, опалённая ветром, горчит...
Я, терпкость вдыхая, вбегаю в село, как юнец.
Но лёгкость моя обрывается эхом войны,
Крутой аритмией израненных душ и сердец.
Споткнувшись о мысли, лежу на ковре трав и мхов.
Запутался взгляд в шерстяной, ложной мягкости хмар.
И боль с удивленьем застыли в озёрах зрачков,
Которые нас стерегут, словно зоркий радар.
А вот — зона смерти, клокочет орудий огонь.
Война распроклятая с битвы ведёт репортаж.
И жизнь покидает раскрытую чью-то ладонь,
Стекает простор в дымно-рыжий, сплошной камуфляж.
Свечой поминальной горит уж пять лет неба край.
Затеял кровавое шоу безумный Донбасс.
Страна, на коленях ты ангелов юных встречай!
Всё меньше и меньше героев живёт среди нас!
На поле, взрыхлённое пулями, ветер дохнул -
И белые ангелы с воплями ринулись ввысь.
Из Космоса, Боже, забань кровопийцу-войну.
Достаточно ангелов! Милостив будь и очнись!
С украинского 08.08.19.
Вже ангелiв досить!
Припалені вітром гірчать степові полини…
Вдихаючи терпкість, біжу до села навпростець,
Та легкість мою обривають відлуння війни
Й гінка аритмія поранених душ і сердець.
Спіткаюсь об думку, лежу у траві горілиць,
Заплутався погляд у вовняній м’якості хмар,
І бачиться подив і біль зголубілих зіниць,
Що пильно вдивляються в нас, як невсипний радар.
А он – зона смерті, клекоче гарматний вогонь,
Триклята війна з поля бою веде репортаж,
Стікає життя із чиїхось відкритих долонь,
Й одягнений простір у димно-рудий камуфляж.
Край неба п’ять років горить поминальна свіча,
Криваве ток-шоу затіяв скажений Донбас,
Навколішках ангелів юних країна стріча,
Все менше і менше героїв стає поміж нас.
На поле згорьоване кулями вітер війнув –
Зі стогоном ангели білі прорвались у вись…
Забань, Боже правий, із Космосу вбивцю-війну!
Вже ангелів досить! Помилуй нас і схаменись!