Як у лузі, при дорозі,
Кобзар зупинився.
Дістав кобзу та в знемозі
До неї схилився...
Пальці старі, вузлуваті,
Добре награвали...
Та хіба ж то винуваті,
Що слабкими стали?!
Важко очі відкривати
На цей світ зрадливий.
Важко пам’ять добру мати,
Та розум кмітливий.
Бо ж не люблять добрі люди
Правду пам’ятати!
То й женуть її з усюди,
Не хочуть вітати...
А кобзар старий та кволий
Іншу думку має.
І, хоч ходить босий, голий,
Правду лиш співає!
Хоч гірка, та не зрадлива
Правда його слова!
Бо це кривда лиш знадлива,
Стелитись готова...
Як у лузі, при дорозі,
Хрест стоїть високий...
Міцно спить кобзар в знемозі
В могилі глибокій...
Вітер тільки пам’ятає
Кобзареві думи.
Вряди-годи завітає –
Та й летить в задумі...
26-27.11.04