Буває, стільки душі віддаси іншому, що вже не можеш ні секунди без нього. А він ревнивий. І йому все мало. Хоче всотати тебе до краплі. Якщо вже зовсім мене не стане, якщо вже розчинюсь повністю у його підземних водах, може тоді йому, ненаситному, стане легше. Це називається пристрастю. Невситимою жагою володіти іншим.
Всепоглинаюче почуття не залишає простору для того, щоб займатись роботою, домом, друзями, хобі. Тобто все це є, але з паралельною постійною думкою «де ти», «як ти», «з ким ти», «чи думаєш про мене так само, як я думаю про тебе»
Понівечені життя наших подружжів, понівечені ми. Усе тіло омите сльозами, океан сліз, сліз невиплаканих. Вони шепочуть у тілі: «не можу без тебе».
Померти. Серця біль нестерпний. Очі печуть сухі.
Ти знайдеш мене.
Благаю. Знайди.
Пробач образи. Це лише розпука від того, що вдаєш ти, ніби байдужий тобі.
Коро, моя мила Коро, тендітна дитино, як би хотів я цілувати твої пальці, проводити рукою по твоїй голівці, пестити ніжно твоє тіло. Але нестримний сили, що роздирає мене.
Дикий велетень, що не вміє себе контролювати. Оточений тінями минулого, чи здатен я викрасти майбутнє? Я здатен лише викрадати щастя. Смерть спокушає на вушко:
Двічі я помирав за життя.
Може вічність відкриє щось третє?
Безнадійно порозумітись
посвареним двічі уже.
Розлука – усе що пізнали від неба,
і все що нам треба від пекла.*
Наче ніж злодійський темної ночі припиняє життя зненацька, я затуляю твого рота своїм.
* Emily Dickinson
переклад з англійської Оліся Лапковського
My life closed twice before its close;
It yet remains to see
If Immortality unveil
A third event to me,
So huge, so hopeless to conceive,
As these that twice befell.
Parting is all we know of heaven,
And all we need of hell.