Простим метеликом в вікно
б’ється, б’ється долі правда,
здається це було давно,
але сьогодні не до жарту...
Зашкорубла тонка криця
і слів незабутих ланцюжок,
торкається мінорно серця,
і плаче скрипка в вирії думок.
А літо, воно, як сонце в косах,
прокралося поміж рядки,
а я ступаю в теплих росах,
іду до тебе напрямки.