Ша-ша-ша, то душа...
О душе вапше не в лапше: и касательно неизвестного поныне Творца, не суть важно в какой ипостаси.
Ну, и сожалея, что "душа за^гад^очна" загаженна сообща с тем гадом, и ужЕ оно совсем иное для иного.
А це, хай дуже приблизно, довоєнне; ще до-братсько-окупантське:
душа є крихта Божа,
дитинка, з Батьком схожа;
усім: теплом, диханням,
найліпшим сподіванням...
вона наставниця в мені...
як добре, що такі й ніч, й дні!
і кожна мить бринить з жнивА!!
й пісень співа, і не в дивА!!!
моя спільна з небом...
моя спільна з Богом...
мо, і спільна з вами...
оця пташечка душа...
Ось тут всім терен і межа, бо: ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня; най нЕчисті й поріг по ріг, а нам ув оберіг!
И, действительно, вовсе не
аф
ор
из
мы;
но и не призыв глагольной формы: души прекрасные порывы, пусть и не порываются?