Оригінал:
Я більше не писатиму вірші.
Нема думок, що ввічнити потрібно.
Стікає кров з болючої душі.
Я шити рани вже не вмію гідно.
А ти колись попросиш. Я не та!
У хустці старій, чобітки з дірками.
Реп'яхом обнімала пустота.
І виколола очі між душами.
Втішалась,що жалітимеш!..Пройшов
Собі тихенько,дріб'язок у жменьку...
Ти на душі моїй великий шов
Пошматував й забув мене, рідненький...
© Вiдочка Вансель, для Українська поезія
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Не стану больше я писать стихов:
Нет мыслей, что пора увековечить.
Из раненой души стекает кровь.
А раны зашивать – что искалечить.
Когда-то ты попросишь…я не та!
В косынке старой, в сапожка'х дырявых.
Репейником обви'ла пустота,
Поганки только между пней корявых.
Ждала, что пожалеешь!.. Нет, прошёл
Совсем тихонько...Мелочёвкой в горстке...
Ты на душе моей – огромный шов.
Всю – искромсал. Не приласкал по шёрстке...
Аватар Автора оригинала