Наймиліша серцю – рідна хата,
Де дітей твоїх лунає сміх.
Не найвища, й не вельми багата
Проте, найдорожча від усіх.
Як би не вітали нас гостинно
Доброзичливі чужі краї,
Та вертаєм, стомлені, уклінно
Виблагати спокою її.
Марять нами вікна – зорі ночі
Стіни стануть дружньо, пліч-о-пліч,
Й загляда закохано у очі
В рідній хаті найдрібніша річ.
Серце мрію втрачену шукає,
Ген за обрій синій кличе птах
А ночами, сниться гомін гаю
І стежина в мальвах-соняхах.
Й що в життя б не зважились прохати:
Славу, велич, дальнії шляхи
Нас завжди чека терпляче хата –
Лікувать, сповідувать гріхи.