Ой мамо, мамо, як це пережити,
Був син... та вже тепер нема його.
Він мав орати, сіяти, косити,
Війна позбавила його всього.
Втрата дітей найбільше мами горе!
Сльози ніхто не зможе осушити...
Туга і біль летить на всі простори,
Ну як тепер без сина її жити...
Не плакати тут хочеться — кричати,
За біль, за горе, що лягло до ніг,
За те, що сина хоронила мати...
Вже він ніколи не стане на поріг.