Людмила Юферова. Хатинцi
В городе мне суетно и душно -
Удеру, чтоб не сойти с ума.
А в селе жива ещё избушка,
Кучи глины — мёртвые дома.
Опустилось солнышко за грядки.
Вечер. Тихо клёны шелестят.
Кто жил раньше в этой грустной хатке,
У которой очи не блестят?
Глухо стонут на крыльце ступени,
Я легко, касанием руки,
Тихо открываю двери в сени.
В сенях — вёдра, в хате — рушныки.*
Ты и я — две бабки-одиночки,
Ждёт нас интригующий сюжет:
Обновлю побелкой твои щёчки,
Наведу в светлице марафет.
Серая изба, старушка-кица,
Дремлешь на завалинке, друг мой...
Пыльные протру твои глазницы,
Не оставлю брошенной, немой.
Заготовлю дров тебе — по крышу!
К Рождеству порадую кутьёй.
Ну так что: теперь моя ты, слышишь!?
Вместе новой жизнью заживём!
*рушнык(укр) — вышитое полотенце
С украинского 20.08.19.
Хатинцi
Я по кармі – не міська людина,
Утекла в село від суєти,
В тім селі – жива одна хатина
Й купи глини – вимерлі хати.
Сонечко сповзло по павутинці,
Вечір став за кленами, як тать…
Хто ж це жив у цій сумній хатинці,
У якої очі не блищать?
Глухо стогнуть дерев’яні сходи…
Я легеньким доторком руки
Відчиняю двері до господи.
В сінях – відра, в хаті – рушники.
Ти і я – бабусі одинокі,
Жде нас інтригуючий сюжет:
Підбілю твої старенькі щоки,
Наведу в кімнатах марафет.
Сіра хата, мов старенька киця,
Всілася на призьбу і дріма…
Я протру запилені зіниці,
Ти не будеш кинута й німа.
Напиляю дров тобі багато,
На Різдво порадує кутя.
Ну так що, тепер моя ти, хато?
Значить, дружба і нове життя!