Я син своїх батьків,я правди син...
Й оголеного всесвіту в кайданах.
Тому й існую,без таких причин...
Тих не хороших,ще й багатогранних.
Без тих личин що поїдом їдять,
Живицю,що нутром я називаю.
Без гаспидів що убивають рать...
Яким не стане ні кінця ні краю.
Тих воїнів що правдою зерно...
Їх матінка природа наділила.
Їх вірою,з якою за одно...
Несусь і я,на правді крилах.
Я син своїх батьків,-я водоспад...
Такий вже гомінкий,як є прозорий.
А також ще пахучий ніжний сад...
А також що над садом,оті зорі.
Я думи що по різному гнітуть...
Я мрії,ті мрійливі достеменно.
Народу я,звеличеного,-путь.
Що знає моя мати поіменно.
Я син своїх батьків,я правди син.
Моє життя,то доля а не звичка.
Тому живу й радію без причин...
Сам п'ю,ще й напуваю мов криничка.
(Понкратова.О.В.)