Тихо-тихо. Йтимуть вже другі сутки.
Холодок весь зібгавсь у закутки.
Тінь сховалася по всьому тілі.
Руки стомлені,не ожвавілі.
У душі поселилась тривога.
Знов звертаюся в тиші до Бога.
Голос чути потішний здалека...
То крильми,шаленіє лелека.
Шаленіє та розповідає...
Як Вкраїну іздавна кохає.
Як за нею сумує та тужить...
Тож і я зашарілася,друже.
По землі я ходжу вже нівроку.
Лиш на рідній,на ній,тільки спокій.
Лиш земля,що до неба благає...
Рани зорями відображає.
(Понкратова.О.В.)