Далекий Степ
Прощавай мій Степ Далекий,
левади та кручі,
придорожний терен дикий ,
терпкий та колючий.
На вершині мак червоний
та сині волошки,
та чебрець такий дум"мяний
жоржини й ромашки.
Прощавайте добрі люди,
та пани пихаті,
і знайомі і сусіди
і вороги кляті.
Сірі воли біля хати
у ярмі нудьгують,
батько й мати старі лати
на гарбу лаштують.
Через річку, через брід
та холодну воду,
від коліс лишився слід
в осінню погоду.
Цоб, цабе відносить вітер
батьків голос від села,
на гарбі голодні діти
просять хліба та тепла.
Навкруги стерня жовтіє
і дорога мерегтить,
сонце світить та не гріє
і душа чогось болить.
Гей воли, чого ви стали
чого зупинились,
чи може ви зголодніли,
чи може втомились.
Залишилось не багато
нам цей шлях долати,
до нової забудови,
до нової хати.