«Дух неспокійний, дух порочний,
У час вечірній, неурочний,
Що привело тебе сюди?
Зла тут не бачили донині,
До серця чистого святині
Не прокладай своі сліди.
Тебе не звали, геть іди!»
Злий дух підступно усміхнувся,
Посланця поглядом обвів.
І у душі його проснувся
Погано стримуваний гнів.
«Вона моя!» - сказав він грізно,
Залиш іі, вона моя!
З‘явився ти занадто пізно,
І нам обом ти не суддя.
На горде серце у дівчині
Я вже наклав печать мою;
Твоєі тут нема святині,
Тут я царюю і люблю!
І ангел поглядом печальним
На жертву бідну подививсь,
Зітхнув і з помахом прощальним
В ефірі неба розчинивсь.
A vicious spirit, spirit bright,
What brings you here alone, when night
Is unaware of rhythms broken?
How dare you stay with eyes wide open?
Do you know evil’s not in place,
We just detest its spiteful pace.
We’re unaware of how it ends,
But we don’t trust your idle hands!
Go past our pure and lonesome hearts!
The spirit went alone. To start
Anew, its look was all around-
As if it fell on rusty ground-
With rage and bitterness he spoke!
“She’s mine - as beautiful as oaks,
As free as wind, as fair as sky,
With skin so pace and soulful wings!
You came too late to judge us both,
With wisdom oh so down-to-earth.
Leave us alone! Leave us intact!
My power here will stay a fact.
I love her dearly. You will go!
I left my shadow in her soul”.
So Angel watched the victim fall,
With eyes so soft, a wicked role
She had to play in world of spite,
Defragmenting her mighty light.
He went to fly the sky immense
With heartbreak in celestial hands.