Чомусь... Маргарита Метелецкая

Валентина Агапова
       http://www.stihi.ru/2019/08/21/7266

Зачем вцепились, как репьи,
В сознанье все былые вины?!
Зачем гвоздят мозги мои?
От беспредельности их стыну.

То слишком строгою была,
Одна воспитывая дочку –
И день пронизывает мгла,
И катится слеза в ладошку,

То опрометчивой, когда
Ребёнку папу выбирала.
Теперь я плачу, а тогда
Другой быть гордость не давала.

Как только стану вспоминать,
Найду, себя чем опечалить.
Смерть не сумела отогнать
От близких. Безутешна память.

О, кто б сказал: «Малыш, спокойно!
Всё в прошлом! Ты жила достойно!»

На фото: Маргарита Метелецкая

    Оригинал

    Чомусь уп'ялись, мов реп'ях,
    В свідомості мої провини...
    І, як старий іржавий цвях,
    Цькують мій мозок без упину...

    То надто строгою була,
    Сама виховуючи доньку -
    І день пронизує імла,
    І котиться сльоза в долоньку...

    То необачною, коли
    Для доньки тата обирала -
    Тепер, хоч плач, а хоч - моли,
    Що вдієш? - Розум гордий мала...

    І смерть не відвела чомусь
    Ні від племінника, ні тата? -
    Як тільки згадувать візьмусь,
    Знайду, за що себе картати...

    О, хто б сказав: "Малюк, спокійно!
    Минуле - замкнено надійно!"