Ми боялись кохати, бо дуже боялися болю,
Довіряти боялись, бо гірко від розчарувань.
А коли розставались, то сердцем відчули обоє –
Що не буде прощення, собі не знайдем оправдань.
Із портрета дивилися в душу твої карі очі,
Дзеркала насміхались, і зморшками мстили роки…
Ти не знаєш, як я розмовляла з тобою щоночі,
Намагалась вгадати, які тебе люблять жінки…
Мій невиспаний ранок зміняє обідня марнота,
А за нею – вечірня густа і в’язка карамель.
Мовчання й самота – то мої на сьогодні чесноти,
Що маскуються вправно костюмами в стилі «Шанель».
Ми боялись втрачати – а втратили все найцінніше…
Ти прости мені, чуєш, те давнє «І краще знайду…»
Ми не вміли кохати, бо думали – воля важніше!
Та покара знайшла – я до тебе щоденно іду…
Август 2019г.